Зближення між москвою та Пхеньяном може мати непрогнозовані наслідки

Пакт ізгоїв

«IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

Агресивна війна росії проти України не припиняється та набуває нових, вимушених для москви форм. Відсутність успіхів на фронті, нарощення зусиль міжнародної коаліції держав, які надають допомогу Україні, успіхи ЗСУ на полях війни та перспективи подальшого краху військової кампанії проти України змушують російського диктатора шукати вихід зі складної для нього ситуації. Адже країни-партнери, на які розраховувала москва, насамперед Китай, не поспішають надавати військову підтримку агресору, в якого закінчуються снаряди для артилерії, ракети та бронетанкова техніка. Путін змушений звертатися до більш географічно віддалених країн, сподіваючись на допомогу Бразилії, Мексики, Індії, Ірану тощо. Проте, ніхто з них, за виключенням хіба що Ірану, не наважується на відверту підтримку росії, не бажаючи наразитися на жорстку політику міжнародних санкцій за підтримку країни-терориста. Зростає розуміння й того, путіна, як військового злочинця, за ордером міжнародного суду рано чи пізно заарештують та притягнуть до відповідальності, а його диктаторський режим у росії впаде. Після цього іншим країнам буде некомфортно вважатися вже колишніми партнерами і прихильниками путіна, адже це створюватиме для них небажаний міжнародний фон у відносинах між країнами у новому, післяпутінському світі.

Водночас у москви є партнер на Далекому Сході, який повністю підтримує путіна та його агресію в Україну, та готовий надавати всіляку підтримку російській війні. Північна Корея під керівництвом чергового спадкового диктатора Кім Чен Ина давно користується підтримкою з боку росії у галузі розробки систем озброєння, неофіційно вважається сателітом москви у галузі розробки ракетних і космічних програм, створення ядерної зброї. Перебуваючи під міжнародними санкціями та забороною ООН щодо розробки ракет-носіїв, що можуть нести ядерні заряди, Пхеньян наполегливо проводить розробки таких ракет-носіїв та балістичних ракет, здійснює провокативні ракетні пуски над територіями сусідніх Японії та Південної Кореї, у взаємодії з країною-сюзереном Китаєм тримає у напрузі країни регіону.

Потреба у взаємному розвитку відносин та співробітництва, зокрема у військовій галузі, існує як у москви, так і у Пхеньяна. Зокрема, росія зацікавлена отримати від Північної Кореї артилерійські снаряди калібрів 122 і 152 міліметри, які найбільш інтенсивно витрачаються росіянами з використанням їх артилерії, а також реактивні снаряди калібру 122 міліметри. У свою чергу, Пхеньян сподівається отримати в оплату за снаряди російські технології будівництва атомних підводних човнів і космічні технології для запуску супутників. Накопичені Північною Кореєю на складах значні запаси озброєнь привертають увагу москви, яка опинилася перед потребою «снарядного голоду» у війні проти України. Росія не здатна і не вміє воювати без створення критичних переваг в артилерії на полі бою і без нещадного застосування приреченої на загибель людської сили (так звані «м’ясні штурми»).

За період війни в Україні, на тривалість якого москва не розраховувала, запаси в артилерії та власне гарматах суттєво вичерпалися, стволи зносилися, недоторкані запаси зброї на складах давно вичерпані, воювати стало складно. Саме тому диктатор путін вимушено звертається до північнокорейського диктатора щодо надання військової допомоги. Наслідкам зустрічі двох диктаторів присвячена стаття експерта Герберта Вулфа (Herbert Wulf) під назвою «Пакт ізгоїв», надрукувана німецьким журналом IPG при Фонді Фрідріха Еберта. Зазначається, зокрема, що наразі Росії потрібні боєприпаси, а Північній Кореї — сучасні військові технології. Обидві країни постали перед актуальними для них викликами.

Це була перша поїздка північнокорейського лідера за кордон після пандемії коронавірусу, зазначається у статті. В середині вересня ц. р. Кім Чен Ин відвідав Далекий Схід росії, де мав зустріч з президентом росії владіміром путіним, а головною темою переговорів стала військова співпраця. Путіна, зазначає автор дослідження, в першу чергу цікавили північнокорейські артилерійські боєприпаси, які йому терміново потрібні для війни проти України. Артилерійських снарядів та інших звичайних боєприпасів, схоже, накопичено вдосталь в імперії династії Кім.

Північна Корея з її амбітними ядерними, ракетними та супутниковими програмами особливо зацікавлена в російських технологіях. Можна наразі лише припускати, чи відбудеться конкретна співпраця і коли та в яких формах вона відбудеться. Путін говорив про «можливості» військової співпраці. Північна Корея була лише однією з п’яти країн, які проголосували проти резолюції Генасамблеї ООН із засудженням нападу росії на Україну у 2022 році. Уряд в Пхеньяні, який перебуває в жорсткій міжнародній ізоляції, висловив солідарність з російською «боротьбою за суверенітет і безпеку». Така співпраця лідерів диктаторських режимів москви і Пхеньяна може стати своєрідним «пактом ізгоїв» (pact of the pariahs). У будь-якому випадку, зазначає автор дослідження, вона може бути корисною двом прихильникам жорсткої військової лінії.

Програма візиту для Кіма мала навчально-просвітницький характер. Путін прийняв Кіма на космодромі «Восточный» у Сибіру. Потім міністр оборони росії сергій шойгу на військовому аеропорту під Владивостоком продемонстрував північнокорейському диктатору сучасні надзвукові ракетоносії, які також спроможні діяти в якості систем доставки ядерної зброї. Були продемонстровані також ракети типу «Кинджал», які можуть бути оснащені звичайними і ядерними боєголовками. Кім Чен Ин також відвідав військово-морську базу Тихоокеанського флоту у Владивостоці з атомними підводними човнами. Щоправда, путін не обіцяв Кім Чен Ину постачати зброю Північній Кореї, він навіть пообіцяв дотримуватися санкцій ООН, які передбачають заборону на постачання зброї та військових технологій.

Але обіцянкам з Москви навряд чи повірять з огляду на напад росії на Україну. Якщо це буде в інтересах путіна, він швидко забуде свою обіцянку, зазначає автор дослідження. Візит Кіма переслідував подвійну мету. З одного боку, росія могла би фактично подолати брак боєприпасів у війні проти України, а Північна Корея могла б отримати довгострокову підтримку своїх ядерних, ракетних і супутникових програм. Інтенсифікація співпраці, що виникає, є виграшною ситуацією для обох сторін (win-win-situation).

Історичний аспект

Відносини між росією та згодом Радянським Союзом і Північною Кореєю є надзвичайно мінливими, характеризуються численними підйомами та падіннями, а також не позбавлені напруги. Мабуть, знову існує військово-стратегічний інтерес до двосторонньої співпраці з боку росії, і, беззаперечно, з боку Північної Кореї. Як держава-окупант за підсумками Другої світової війни, Радянський Союз був найближчим союзником Північної Кореї. Співпраця в атомній галузі бере початок з 1960-х років. За допомогою Радянського Союзу Північна Корея створила центр ядерних досліджень і побудувала дослідницький реактор, який був запущений у 1967 році. Радянський Союз до 1973 року постачав необхідні для реактора паливні стрижні. На першому етапі переговорів про контроль над озброєннями на початку 1980-х років США та Радянський Союз успішно намагалися переконати Північну Корею приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та зробити можливими проведення інспекцій Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ). Радянський Союз (а пізніше росія) також неодноразово наполягали на зупинці північнокорейської ядерної програми.

Внаслідок драматичних політичних реформ Горбачова та розпаду Радянського Союзу російсько-північнокорейські відносини також докорінно змінилися. Горбачов скоротив майже до нуля військову допомогу, промислову кооперацію, продовольчу допомогу та постачання енергоносіїв. Неспроможність Північної Кореї виплатити свої торгові борги викликала політичну напругу між країнами. Під час цієї фази міжнародних відносин країн регіону також відбулося несподіване зближення між колишніми противниками у Другій світовій війні — Радянським Союзом і Південною Кореєю. Після розпаду Радянського Союзу уряд Єльцина дозволив збігти терміну дії військового договору з Північною Кореєю і не зробив жодних кроків для його відновлення. З розпадом системи відносин між соціалістичними державами Північна Корея втратила наріжний камінь свого економічного існування.

Наприкінці 1990-х років росія переглянула відносини з двома корейськими державами і дійшла висновку, що, з одного боку, не всі очікування щодо співпраці з Південною Кореєю виправдалися, а з іншого боку, російські інтереси не були враховані в так званій Рамковій домовленості (Agreed Framework) між США і КНДР. У цій угоді 1994 року США обіцяли економічну допомогу Північній Кореї. Міжнародний тиск змусив ізольований режим Пхеньяну піти на поступки щодо своїх ядерної та ракетної програм. Президент путін у 2000 році здійснив широко розрекламований візит до Пхеньяну, а у 2001 та 2002 роках приймав у Москві Кім Чен Іра, тодішнього правителя та батька нинішнього правителя, з метою покращити відносини між країнами. Кім Чен Ір теж не літав до Москви літаком, а цілими днями їздив потягом.

Москва змогла визнати власним успіхом, що починаючи з 2003 року росію нарешті включили як партнера в так звані шестисторонні переговори між Китаєм, США, Північною та Південною Кореєю, Японією та росією про денуклеаризацію Північної Кореї. У цьому контексті росія домагалася як поступок з боку США, так і зупинки північнокорейської ядерної програми. Однак Москва не визначила вихід Північної Кореї з ядерної програми умовою власного економічного співробітництва і запропонувала Північній Кореї подолати енергетичні вузькі місця за допомогою постачань газу, субсидованих Південною Кореєю. У 2006 році Північна Корея погодилася відновити консорціум для розширення та модернізації залізничної лінії між росією та Північною Кореєю (можливо, навіть до Південної Кореї). Співпраця раптово припинилася, коли в жовтні 2006 року Північна Корея провела своє перше випробування ядерної зброї. У наступній за цими випробуваннями резолюції ООН, з якою також погодилися Китай і росія, Рада Безпеки ООН запровадила проти Пхеньяна комплексні санкції, які діють і сьогодні.

Цікаво також, що лідер Північної Кореї Кім Чен Ин спочатку здійснив поїздку саме до росії, а не до Китаю, хоча протягом багатьох років Китай був єдиним помічником і прихильником Північної Кореї, як економічно, так і політично. Більш тісні відносини між росією та Північною Кореєю могли би послабити вплив Пекіна на обидва режими, вважає автор дослідження. У липні 2023 року міністр оборони росії запропонував провести спільні військові навчання Китаю, росії та Північної Кореї для протидії тристоронній співпраці в регіоні між США, Південною Кореєю та Японією. Уряд Китаю відреагував стримано, оскільки така політика здатна була б денонсувати власну критику Китаєм «блокової політики» США. Китай знову намагається досягти балансу у відносинах з міжнародними партнерами. Тривалий час пріоритетом Пекіна була денуклеаризація Північної Кореї. Сподіванням було, що Китай використає свій вплив на уряд у Пхеньяні та переконає Північну Корею припинити свою ядерну програму.

Американський експерт з безпеки, який очолював невдалі переговори щодо ядерного роззброєння Північної Кореї в адміністрації Буша у 2007–2009 роках, Пол Хенле заявив 16 вересня 2023 року в інтерв’ю The New York Times, що «у той час ми були зосереджені на денуклеаризації, відсунувши геополітику на задній план. Наразі ситуація змінилася». Інакше кажучи, тепер Пекін зосереджує всі свої зусилля на геополітичній конкуренції між США та Китаєм. Зближення між москвою та Пхеньяном потенційно може мати непрогнозовані наслідки, вважає автор дослідження.

* * * * *

Таке зближення може бути небезпечним і для України. Адже значні запаси артилерійського озброєння, що накопичені на складах Північної Кореї, можуть стати вагомим чинником для збільшення вогневого потенціалу російських військ на сході і півдні України. Користуючись технологічною підтримкою росії, Пхеньян спроможний наростити випуск основних типів озброєнь, важливих для москви у війні проти України, та налагодити їх постачання до росії. Розвиток космічних програм Північної Кореї, зокрема, створення власних супутників, а також будівництво підводних човнів стануть додатковими чинниками дестабілізації ситуації у регіоні.

Підготував Сергій Польовик